Вона дочка священника
А він великий Сулейман.
Султана вродою взяла,
Тепер вона Хюррем велика.
Та не лише вродливою була,
Вона була смілива та розумна.
В її очах вогонь горів...палав,
І навіть Сулейман по ній згорав.
Вони так один одного кохали,
Імперією разом керували,
І що йому паші, візирі, беї,
Коли постійно думає про неї.
Та в них були і перешкоди,
Були у них і вороги.
Та через все вони пройшли
Й своє кохання зберегли.
Пройдуть роки, їх не забудуть,
Хоч нові люди уже будуть.
Усі їм будуть дивуватись,
І звісно заздрить та пишатись.
Вірш написаний на українській мові