Я, схоже, зумів заблукати у часі,
Тягну щось з минулого нащось в прийдешнє,
Та всі до одної твої іпостасі
Мені непідвладні, вони – незалежні.
Хіба лише критик піде на співпрацю,
Якщо напишу щось, що варте уваги.
Мене навіть зорі тепер стороняться,
Хоч ще донедавна давали наснагу.
Змовкаю, замовк. Тобі ж хочеться тиші?
Ні, це вже не я – вітер пам'ять колише
Давнішу, недавню і навіть майбутню,
В якій я, найшвидше, не буду присутнім.