Коли прогнеться моя воля -
Тоді відкриється печаль...
Палка, самотня і не ждана
Як острів слів забутих
Там, де світло баче мій кришталь,
А осінь сумно пише листя.
І я пишу тобі останній лист
Щоб ти вже вірив в - "Я щаслива!"
Але та пам'ять у думках
Мене кидає, і щє просить віри
А я стою вже біля краю,
І ззаду бачу лиш руїни.
Відкрити небо, очі, океан
Немає сил, про це і мовити так важко.
в мені немає більше віри...
в мені немає більше страху...
в мені з'явилась думка - впасти.
Розбитись, задерев'яніти.