Небо схилилося...падають краплі дощу,
Губляться в травах маленькі сріблястії скельця...
Все я пробачить змогла...лиш одне не прощу
Те, що забрав ти у мене частиночку серця...
НАщо тобі було серце оте розтинать?
Ти не зіп"єш мого болю невипиті рани...
В школі життя я навчилась знаходить й втрачать
І розуміть, що буває: то пізно, то рано...
Що тут подієш? - то доля нещадно нас гне,
Крутить у вирі і рве нам душевні канати...
Все я навчилась...та лиш не навчилась одне:
Як забувати і з серця людей виривати...
Я так боюся згубитись в життєвих стежках,
Я так боюся людської ганьби і осуди,
Я так боюся назАвжди лишитися в снах,
А над усе...я боюсь помилитися в людях...