Вона молилася всім:
Будді,Христу, трохи Вішну та Крішні,
Вона розуміла, що всі ми є грішні,
Що всі ми в дорозі, що шлях небезпечний,
Що кожне питання в кінці - недоречне,
Що бабця на лавочці є розумніша
І посмішка щира її та світліша,
Що мрія - це є нескінченні шукання,
Що біль - це не те, що до болі звикання.
Вона впізнавала архангела в тілі
І знала, що велич не в слові, а в ділі,
Читала Коран, а Талмуд - не хотіла,
Впівголоса веди собі гомоніла.
Взяла щось від Данте, Шекспіра, Ремарка,
Вивчала життя, але то насмарку,
Любила Спінозу і Кафку, і Сартра,
А Бродський в устах її - завчена мантра.
Вона не любила церковні обряди,
Надумані фрази і пишні наряди,
Молилась і вірила так - просто неба,
Не знала кому, ні коли, ні як треба,
Душа, що навиворвт, порвані м`язи
Були мов надійніші дороговкази.
І справжні молитви, під час безутішні,
Читала Христу, трохи Будді та Крішні.