Із посмішкою маску надягаємо не раз,
Ховаємо печалі, заклопотаність, тривогу,
Брехню, жалі до себе, зло на всіх за сто образ,
Щоб хтось не зачепив того, що є в нас ще живого…
І завидки беруть, коли всміхаються «на всі»,
А очі видають правдивість настрою, аж сяють.
Так може щирий, добрий, переможець і носій
Медалі «З оптимізмом», що висів колись над краєм…
У відчаю думками був на дні, а там – пекло,
І пекло, і чорти, каміння падало на тіло,
Смола словесна чорна покривала все чоло,
А як душі здійнятись над гниллям усім хотілось!
Та дух непереможений без тіла – є ніщо…
Тому, з полону вирвавшись, і посмішка щаслива!
Всі маски – у вогонь, аби ніхто вже не знайшов,
Щоб очі та вуста, і почуття були правдиві!
(15.07.15)
Перевод Светланы Груздевой -
http://www.stihi.ru/2015/07/25/6965
С усмешкой маска к нам подчас благоволит,
Чтоб скрыть хлопот бедлам, печаль и всё такое,
И ложь – себя жалеть… и зло за сто обид,
Чтоб не задел бы кто, что в нас ещё живое…
И зависть гложет к тем, кто в жизни – маяки.
/Глаза их выдают натуру и сияют…/
Кто может оправдать, и даже вопреки,
Медаль «За оптимизм», хотя висел над краем…
С отчаяньем на дне бывал…а там пекло'…
И ад, и черти,…град камней летел на тело…
Смола словес, черна, укрыла всё чело, –
Подняться всё ж душа над хаосом хотела!
…Непобеждённый дух без тела – это шок…
Познавших тяжкий плен улыбка – без бравады.
Все маски бы – в огонь…никто бы не нашёл…
Глаза чтоб, и уста, и чувства – всё от правды.