І знову заметіль. І зникли кроки.
І кружить віхола, і навкруги пітьма.
Тепер уже далеко тії роки
та і любові тої вже нема.
Та придивитись може б на хвилину,
хоч на вершечок часу зокрема,
де ти була колись в душі єдина.
На жаль тепер тебе там вже нема.
І зовсім не тому тепер я каюсь,
що вже не повернути ту добу-
та й що нам від тих пір на двох зосталось-
а лиш тому, що я тебе забув.
Забув, неначе просто з серця вирвав
і душу занапастив зокрема.
Між тим і цим життям зіяє прірва...
Та недоречно, що тебе нема.
І я тепер душею розумію -
даремно мабуть ті спалив мости.
Бажання зустрічі - мої закуті мрії...
Тепер важливо, чи захочеш ти.
І всеж-таки мої палкі вітання
тим рокам невгамовної весни...
Ми повесні бродили до світання,
а розпрощались, пам"ятаєш, восени?