Сухой треск ветки . Громом прозвучало-
То чудо-радость женщины усталой
Мужчины рядом - белого, как дым.
Еще вчера был для меня чужим.
Теперь я перед ним открытая стою,
Стою – сама себя не узнаю.
Сошелся клином свет, а мо и светом клин
На золотом сиянии седин.
Плывет с под ног огромная земля-
Я удивляюсь: я это – не я?
Сглазить боюсь так жданое тепло –
Ведь это мне впервые повезло!
Не упустить бы рук его щедрот,
Чтоб вновь не стало все наоборот.
Под треск сухого под ногой сучка
На землю грешницу спускают облака.
А с нею и мужчину, как туман.
Как хорошо , что это не роман.
Людей мы различаем впереди-
А сердце покатилось из груди.
Лишь треснул, битый громом, черный сук
Я знаю:
Это - лишь начало мук.
***
Марія Матіос
888
Мов тріск сухої лісової гілки
Коротка радість втомленої жінки
І чоловіка – білого, як дим.
Учора він мені ще був чужим.
Тепер я до очей йому стою,
Стою – й сама себе не впізнаю.
Зійшовся клином світ, чи світом клин
На срібнім сяйві золотих сивин.
Пливе з під ніг тверда колись земля
І я дивуюсь: я це чи не я?
Боюсь зурочить лагідне тепло
Бо так мені ще зроду не було.
Боюсь торкнутись білої руки,
Щоб знову все не стало навпаки.
Та тріск сухої лісової гілки
На землю опускає грішну жінку.
А з нею й чоловіка, як туман.
Як добре, що це зовсім не роман.
Що ми ще розрізняємо людей.
Лиш викотилось серце із грудей.
Лиш тріснув битий громом чорний сук.
Я знаю:
Це – початок мук.