Казка про Птаху Пері
Довгими днями і ночами пустелею йшов караван. Безліч верблюдів, в’юків, погоничів і челяді складали собою той караван. Увесь порядок і увесь гармидер цього пересувного поселення обертались навколо трьох балдахінів у центрі каравану. У кожному з них їхали Володар Світлого Міста Фарід, його дружина Володарка Світлого Міста Ріса і їхня старша дочка Сура. Гаряче Сонце, гарячий пісок, гарячий Вітер супроводжували караван, але це не перешкоджало радісному настрою мандрівників.
Подорож закінчилась, коли караван дійшов краю пустелі і зупинився на березі океану.
Невеличкий оазис, витягнутий вздовж скелястого берега, став єдиним прихистком людей і тварин від палаючого Сонця. Ближче до океану були розташовані шатри Володаря, його дружини та доньки. За ними на значній відстані були поставлені намети челяді, ще далі отаборились погоничі і верблюди. Сонце вже заходило, коли Володар Світлого Міста дозволив втомленим людям йти відпочивати, залишивши членів його сім’ї у їхніх шатрах.
Впала темна ніч. Розлилася Тиша. Над водою піднявся яскравий місяць. Прекрасна Ріса вийшла на високий берег. Зупинилась і вдихнула на повні груди улюблені пахощі Океану. Високо підняла руки, змахнула ними і злетіла. В одну мить вона перетворилась на Птаху і на Пісню, що співала Птаха.
Так, Ріса була Птахою Пері, чарівною жінкою-птахою з надзвичайно мелодійним і глибоким голосом, що приносила Радість кожному, хто чув її.
Той, кому доводилося хоч раз в Житті почути Пісню Птахи Пері, серед людей вважався відміченим Любов’ю Бога, щасливим у будь яких починаннях.
Ріса співала і насолоджувалась Піснею, Крилами, Свободою. Аж ось до її голосу приєднався ще один. Співала Сура, злетівши разом з мамою в Небо. Так, Сура теж була Птахою Пері. А внизу, на березі, стояв Володар, щасливий тим, що бачив і чув дружину і дочку у всій повноті їхньої надзвичайної краси. Так, він був щасливим.
Багато років тому на березі Океану юний Фарід зустрів прекрасну Рісу і закохався в неї. Їхня Любов була взаємною. Людина і Птаха Пері – що ж і таке буває на Землі. Молодий Володар Світлого Міста запропонував Птасі Пері стати його дружиною і Володаркою Світлого Міста. Ріса відповіла, що вона могла б розділити зі смертною людиною життєвий шлях, але їй буде дуже важко без Океану, Пісні, Крил. Світле Місто – чудовий Простір Краси і Любові, але знаходиться далеко, через пустелю від Океану. Фарід пообіцяв, що кожного року вони разом будуть подорожувати до Океану, щоб Ріса не втрачала зв’язок з Океаном і своїм родом.
Так і жили вони щасливою сім’єю рік за роком. Ріса народила трьох дітей – Суру, Фаруза і Фейгу. Старша дочка Сура прийшла у світ Птахою Пері, як і мама. Коли вона підросла, Фарід і Ріса стали брати і її у мандрівки до Океану. Дівчинка любила свою сім’ю, Світле Місто, але знала, що її Рід – Птахи Пері.
І от тепер, коли Сурі виповнилось п'ятнадцять років, Фарід відчувався безмежно щасливим завдяки Любові і Спокою, що панували у його серці, завдяки Гармонії, що освячувала його сім’ю.
Наступної, другої, ночі, коли зійшов над Океаном Місяць, дві Птахи Пері знову піднялись у Небо і заспівали. Співаючи, вони все далі віддалялись від берега, і скоро Фарід уже не зміг чути їхні голоси. Так бувало кожного року. Другої ночі Птахи Пері відлітали на Острів Пері, що був розташований серед Океану, де ніколи не бувала жодна людина. Ріса і Сура зустрічались там зі своїм Родом Птахів Пері. Коли наставала третя ніч, любі дружина і дочка Фаріда повертались. Так було завжди, але не цього разу.
Втретє зійшов над Океаном Місяць. Фарід чекав на березі. Коли Небо почало світлішати, він помітив над водою одну пару крил. Це була Ріса. Вона спустилась біля свого любого чоловіка і ніжно пригорнулась до нього.
– Де Сура?! – вигукнув Фарід.
– Вона зустріла свою пару – Птаха Пері з Острова Птахів Пері. Сура тепер житиме своїм життям далеко від нас.
– Але ж я так її люблю! Як я буду без її Пісні, без її краси, без її чарівності? Як ти, люба Ріса, будеш жити без неї? Що ми скажемо нашим молодшим дітям про їхню сестру?!
Безліч питань злітали з вуст Фаріда. Ріса ніжно дивилась на чоловіка. Нарешті Фарід замовк.
– У кожної Птахи Пері, як і у кожної Людини, наступає час прийняти на себе відповідальність за своє Життя, за свою Долю. Цей час прийшов і для нашої Сури. На Острові Птахів Пері Сура зустріла свою пару – молодого Птаха Пері на ім’я Валес. Зустріти пару у Птахів Пері означає не тільки утворити сім’ю, а й стати на Шлях Духовного зростання. Сура залишилась з Валесом, щоб почати новий оберт свого Земного Життя. Вся наша сім’я, всі кого Сура любить, і всі, хто люблять її, залишаються назавжди в її чистому серці, як найтепліші почуття і спогади. Так само і вона залишається з нами, з кожним з нас окремо, у наших серцях. Ми не сумуватимемо без Сури, але з Любов’ю і вдячністю згадуватимемо її світлий образ, бажаючи їй і її обранцеві – Радості на їх спільному Шляху. Адже наша Любов – це не ланцюг, яким ми прикуті одне до одного, а світлі почуття, що допомагають нам підтримувати одне одного і спонукати до зростання, надихати до Творчості, дарувати Радість і Мир нашим Душам.
Стало тихо…
– Дякую, Ріса… Я почув дуже важливі для мене слова… Я маю увібрати їх значення кожною часткою свого Єства… Мине рік і ми побачимось з Сурою тут, на березі Океану… Сура обов’язково прилетить на зустріч з нами через рік… Адже, так?
– Так, любий. Через рік ми побачимось із Сурою і Валесом.
– Люба Ріса, але ж тільки зараз я зрозумів, як я тебе поневолив, коли взяв з тебе обіцянку – бути зі мною все моє Земне Життя. Я тільки зараз збагнув, що для тебе важить Політ і Свобода! Пробач, моя рідна! Я віддаю тобі твоє слово! Я люблю тебе і хочу, щоб ти була вільною!
– Не турбуйся, Фарід! Не звинувачуй себе! Адже я з тобою тому, що Люблю тебе, і буду з тобою, поки Люблю… Наше спільне Земне Життя – це щастя для нашої сім’ї, для нашого Світлого Міста і для мого Роду Птахів Пері.
І знову запанувала Тиша…
Згодом Фарід і Ріса вітанням зустріли схід Сонця.
Караван почав готуватись у зворотну дорогу.
Пройшов рік.
Фаруз і Фейгі радісно збирались у далеку мандрівку разом батьком і мамою. Цього разу чотири балдахіни були центром каравану. Перейшовши пустелю, мандрівники досягли берега Океану.
Настала перша ніч. Яскраво світив Місяць. Ріса вийшла з шатра і вдихнула Спокій і Силу Океану. Високо підняла руки, змахнула ними і полетіла. І вже летіла і Птахом Пері, і Піснею.
Діти, Фаруз і Фейгі, вперше бачила свою маму у Небі над хвилями Океану. Вражені Світлом, Красою, Співом, вони наповнювалися почуттям Любові до мами, батька, поруч з яким стояли, до Океану, до Землі, до Неба.
– Яке щастя, що ми можемо дарувати свою Любов нашій мамі і одне одному – майже одночасно говорили Фаруз, Фейгі, Фарід.
– Яке щастя, що я можу дарувати вам свою Любов – мовила Ріса, спускаючись біля них.
Наступної ночі, коли на Небі зійшов Місяць, сім’я Володаря Світлого Міста зібралась на березі Океану. Всі чекали на зустріч. Всі відчували, що саме цієї ночі вони побачаться з Сурою. І чекання справдились. Ріса першою почула Пісню Птахів Пері над водою. Скоро і Фарід, і діти приєднались до неї у вітаннях до Сури і Валеса, що спускались на берег.
Зустріч відбулася так, нібито ще вчора всі були разом, нібито не було року, коли Сура жила далеко від Світлого Міста, нібито з Валесом всі були давно-давно знайомі.
Зійшло Сонце…
Зійшов Місяць і знову прийшов час розставання. Але ніхто не сумував.
Всі прощались так, неначе до завтра.
А хіба ж і ні?
20.05.2015