Чисте небо над моєю головою,
Сіяє блакиттю барвінковою,
Жовте сонце у цій блакиті,
Розкидає промені ігристі.
Нажаль час минув і все помінялось,
І все прекрасне від нас віддалялось,
Пониклими стали рідні кольори,
Холодними стали теплі вечори
Я живу у своїй Україні,
На яку впали чорнії тіні,
Над якою нависла хмара,
Неначе жахлива примара.
Я живу на своїй Богом даній землі,
Де нині люди стали безсилі,
Де сонце з-за хмар не виходить ,
Де не видно неба блакить,
Україна в стражданнях живе,
І довкола все надто бурхливе,
Довкола сльози, довкола війна,
Довкола правда – але ілюзійна.
Людей обіцяннями наших годують,
Провокуючими цим їхню лють,
Кажуть що знов небо блакитним стане,
Кажуть що все дуже скоро мине,
А ми маєм тримати надію,
Повинні чекати чудову подію,
Повинні молитися за долю вкраїни,
Вірити в майбутнє своєї України.
Я вірю що сонце знову засяє,,
Я вірю що мир до нас завітає
Що люди вмирати даремно не будуть,
І ми зможемо миру у нас досягнуть.
І ось знову небо барвінково-блакитне,
Від посмішок наших стало привітне,
Хмари сонце не закривають,
Промені землю теплом укривають…