…крізь хмари диму здіймають неба свої руки тополі
до першого променю вранішнього сонця...
волає тиша у Бога слів… душа здіймається
із трепетом побожності у височінь, тривоги і спокою,
до солодкого стискання серця долонями Любові,
припадаючи обіймів рук Вічності…
благодать божа цілує очі, вуста, лиця, тіла…
з’являючись і пропадаючи, мов сон спалахує Мрія!..