позбутись...

 

…одного сумного дня,
чи самотньої ночі
дощ стане слізьми…
бо ти якось вб’єш мене
зачинивши за мною двері,
відвернувшись від мрії –
своїм мовчанням, про нас
викреслиш щастя миті,
порвеш усі фото, вірші –
зробиш боляче пам’яті,
не вірячи власній зраді…
примарою стане минуле
вдягнувшись в одежу чорну
лупцюватиме виною (за бувше)
щодуху, щосили болем своїм,
а він затягуватиме зашморгом завтра
мотузку на горлі, і душитиме,
що сильніше тим болючіше…
для когось воно відоме,
неначе війни прокляття
торкнулось дійсності грою,
а як же вірити хочеться,
знову любити, щасливими бути,
щоб мрій не позбутись…