Навіщо ти дивилася так щиро,
грайливо усміхалася мені? -
Тепер моя душа не знає миру;
сполоханими стали ночі й дні.
Спокуснице, спокуснице,
я бачу в снах твоє лице.
Навіщо на прощання дарувала
цілунок, наче вірності печать?
О як моя душа тоді співала..!
Тепер - лиш здатна плакать і мовчать.
Із ніжних слів сплела мені тенета -
довіку їх уже не розірву.
О, чарівнице, відзовися - де ти..?
Бо я без тебе: марю - не живу...
Спокуснице, спокуснице,
я бачу в снах твоє лице.