Зірки під ногами лоскочуть підошви,
Шепоче вода: - Не сумуй! Заспівай!
Прилипла до литок мережана прошва,
А серце тихенько: - Куди? Постривай!
Куди ти подався, чому не наснишся?
Та досить уже, так себе не картай!
Бо ж глянути в очі і досі боїшся,
Себе винуватим у тім не вважай!
То доля напевно! Авжеж, насміялась,
В дірчасті кишені нам щастя - розмай!
Не доля! А я! Ой, як довго пручалась,
Та що вже тепер, хоч гукай – не – гукай!
Із купелі вийшла за місяць узявшись,
Лискуча ріка всі печалі у сплав!
Надії свої в почуття вперезавши,
Як жаль, що тоді, головне не сказав!!!