Солоні сльози мають дивний смак,
Коли читаєш свій же епілог,
Коли не можеш відповІсти «так»,
Коли набрид останній монолог.
І ніби ти ковтаєш чашку суму,
Яку змішали з ложкою дощу.
І все це п’єш під тихий шепіт шуму,
Хоч знаєш істину донесхочу просту.
Цей епілог – всього лиш чийсь початок.
І пам’ятай, початок – не кінець.
Ти ставиш забагато зайвих крапок,
Руйнуючи початок нанівець.