Давно немає місця божевіллю,
Давно немає радості на двох,
Й не існувало ще на світі водевілю,
Який поглинув би обох.
Я не зречусь і не зрікаюсь
Твоєї гордості в очах…
Лиш тихо каюсь, каюсь, каюсь
І нищу спогади в думках.
Навіщо я несу тривогу
В своє життя, в мої думки?
Забудь усе, віддавши Богу –
Ми одинокі – я і ти.