СПОКУТА
Чоловіка поглинув «Майдан».
Хвиля гніву в душі підіймалась.
Президент України тиран,
Підлий зрадник, йому так здавалось.
Він нахабства його не стерпів,
Легкодухість не личить людині.
В «правий сектор» відважно вступив.
Встав на захист своєї країни.
Він за гроші контракт підписав.
Кулаки його зброю стискали.
Він «коктейлі горючі» кидав,
Та дивився, як люди палали.
Підкорив його душу порок.
Бачив воїн, як безлад вирує,
Як будинок горить профспілок,
Як людей у підвалах катують.
Там, криваві картини смертей,
Він побачив очима своїми.
І як, потайки, трупи людей,
В крематорій везли побратими.
Серед них, вбитих хлопців впізнав.
Вони билися за Україну.
І тут, страх усе тіло пройняв.
Хтось підступно поцілив їм в спину.
Вмить, усе зрозумів чоловік.
Взяв за руку бездиханне тіло.
Застогнав, ледве стримавши крик.
І від люті, аж кров закипіла.
Але час не повернеш назад,
І порука скувала у пута.
Вже підписаний кров’ю контракт,
І гріхами душа його скута.
Він сльозами гіркими вмивав,
Свої руки, червоні від крові.
Бо душі діамант розміняв
На пусті папірці кольорові.
Грішник прагнув спокути гріхів.
Більш не вірив злочинній державі.
І з вікна, немов зграя птахів,
Розлетілися гроші криваві.
Він став зрадником, ну і нехай.
Він так вирішив, і не вагався!
Біг вночі чоловік через гай,
Поки місяць за хмари сховався.
А під ранок, край свого села,
Впав на землю, звернувшись до неба.
Посміхнулись йому купола,
Дзвін церковний закликав до себе.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(серпень 2015)