- Що це в тебе за синці?
кума кум питає;
і лукаву на лиці
посмішку тримає. -
Вчора ж ввечері я сам
вів тебе до хати.
Чи ти десь вночі гасав
"ліхтарів" придбати?
- Це добро і вдома є -
каже кум побитий -
жінка щедро "видає",
як прийду підпитий.
Але так ще не було,
як було учора.
Мій язик - моє то зло,
а точніше - горе.
- Що ж такого розказав
ти Оксані сп'яну?
- Та Світланкою назвав
я свою Оксану(?!).
Потім, як не умовляв, -
ночував на ганку.
То вже майже жалкував,
що завів коханку.
- Ти роби, як той Ілля,
(теж коханку має):
він дружину на ім'я
рідко окликає. -
..."Рибко", "ластівко моя",
"сонечко", "царівно"...
...Або вже хоч так, як я:
..."Дорога Петрівно".
* * *
- Привіт, Оксано!
- Здрастуй, Ніно.
- Ну як життя?!
- І страх, і жах...
Микола вчора (кобелина!)
приповз додому "на бровах".
- Петро учора теж набрався... -
Сьогодні ледве з ліжка встав.
Питаю:
- Де ти ошивався? -
Мовчить, як в рот води набрав.
То "наші" вешталися разом?
- Ні. Мій: поріг переступив -
я здогадалася відразу,
що не з чоловіками пив.
Парфуми ж бо - не чоловічі...
(Та... "леді", думаю, - крута...).
Явився з мордою-обличчям,
як у шкодливого кота.
- Ого! То він коханку має!
Кумець-таки не простачок!
- Отож. Два тижні вже минає,
як він співає "Світлячок".
Так він же ще - макітра лиса..,
(ледь-ледь не вбила - щоби знав!)
нещасний виродок, гульвіса... -
мене Світланкою назвав!
- Петро такого не втинає,
...але замислилась і я,
чого мене він називає:
..."Петрівно", "душенько моя"..?
- Щоб не поплутати ім'я.