ЗАПОВІТ ОТАМАНА ІВАНА ДМИТРОВИЧА СІРКО
- Пане Іване, батьку-отамане, чи ще довго будеш нами, запорожцями, верховодити?
- Поки сонечко буде заходити, синочки!
- Пане Іване, батьку-отамане, ти покинеш нас скоро?
- Дуже скоро. Піде душа моя разом із сонечком угору, синочки!
- Пане Іване, батьку-отамане, що нам з твоїм тілом робити?
- До кротів на бенкет віднесіть, синочки!
- Пане Іване, батьку-отамане, чим тебе поминати?
- Козацькою горілкою-запридухом та листочком м’яти, синочки!
- Пане Іване, батьку-отамане, чим нам по тобі дзвонити?
- Шабельками-домахами, мої любі діти!
- Пане Іване, батьку-отамане, що нам, твоїм синам, далі на білім світі робити?
- Матінку-Україну від ворогів боронити, мої сини - хоробрі діти!
- Пане Іване, батьку-отамане, як ти підеш, хто нас буде поїти-кормити?
- Земля-Матінка наша, мої сини - працьовитії діти!
- Пане Іване, батьку-отамане, як нам із сусідами бути?
- Прислухайтеся, придивляйтеся, різні є люди, синочки!
- Пане Іване, батьку-отамане, як бути з тими, хто б’є себе в груди і каже нам: «Братья»?
- Був у Авеля брат, було його Каїном звать, синочки!
- Пане Іване, батьку-отамане, були ми з тобою, як серце при щасті! Ти вміло відводив від нас всі біди-напасті!
- Шануйтеся, діти, шануйтеся, любі, бо ви того варті!