Щось дуже рано холодом повіяло
і до пори посивіли поля;
дні, про які гаряче серце мріяло,
життя від нас все більше віддаля.
Прийшла зима - з льодами, хуртовинами...
(Де ж осінь та, що за календарем?)
І ми в своєму домі стали винними,
хоча, вважаю, - праведно живем...
О, Господи! - суди-ряди...
Та не веди нас до біди.
Ти знаєш, брате, не зими лякаюся -
я їх в житті багато переміг...
Турбує те, що ще живу - не каюся...
А може завтра йти у той "барліг"...
Душа іще любити не втомилася
і планів ще багато осяйних... -
Навіщо рано так зима явилася
і вибілив чуприну ранній сніг?
О, Господи! - суди-ряди...
Та не веди нас до біди.
Але в ім'я весни лунає пісня ця;
хай дні короткі, ночі затяжні... -
Однак проміння сонця, сяйво місяця
дарує небо знов тобі й мені.
Тож будем жити так, як нам судилося;
ще вірячи в майбутній щасний час.
...Можливо, доля в чомусь помилилася... -
Господь не відвертається від нас!