Я не знаю яка випадковість тобі допомогла,
коли ми зустрілися шаленими поглядами.
я б, мабуть , кинула все шкереберть
покинула б інших, якби я лише змогла
заповнити нашу спільну чашу спогадами.
Я ніяк не збагну, звідки така сміливість,
коли я в сльозах залишила твій дім,
в розпачі грюкнула дверима і втекла.
Хоча, знаєш, в усьому винна твоя хтивість,
вгамувати яку тобі не достатньо умінь.
Ми з тобою два паралельних серпантина,
дві дороги без точок дотику на карті
світу, що має найбільший масштаб.
Колись ти хотів стати батьком нашого сина,
але зрозумів, що ми цього ніскільки не варті.