Ти віриш в те, що долю обирають,
Як обирають сукню і вино.
І в результаті мають те, що мають.
Банальна справа, мов старе кіно.
А я борюсь із долею щокроку,
Коли до тебе попри все і всіх.
Збиває з ніг, ламає все потроху,
Неначе ти – мій найстрашніший гріх.
І все б нічого, та забракло часу.
Хіба хто знав, що їй підвладен час?
Щось написати б, вийти на терасу,
Та написати нічого про нас.
Ти не шукай, як не шукав ніколи,
Як не шукав нікого і ніде.
Моя любов, вона тепер довкола.
Хіба така згорить чи пропаде?