Здавалося: часу - без міри;
здавалось, що сил - на віки...
А вже у полоні зневіри
градую останні рокИ.
Життя проповзло, пролетіло
пройшло, пропливло, пронеслось...
Так рано постАріло тіло -
йому ж таки - ой довелось...
Душа ще любові бажає,
бажає незнаних стежин;
хвороби й роки зневажає -
веде до глибин і вершин.
Я серцем іще відчуваю
коханої щире тепло...
До долі я знов промовляю:
- Спасибі за все, що було!