Язичницький сонцеворот душі,
Що за перелюби безмірніший і вищий, –
Зійшлись опівдні в дикій глушині
Світ вранішній і світ горішній.
Високий й неосудний південь твій
Із блискавичними і темними громами,
Із безсоромністю розбурханої гри,
І надважкими чоловічими правами,
З його любов’ю в чаді насолод,
І, наче перегін в житті останній,
Із ревнощами при доланні перешкод
В спустошеннях дражливих, ранніх…
І у перебігу його високих мар
Не проклинай безглузді, темні зради,
Прости за дикий, королівський шал,
За святість щастя і жінок принади…
О, не засуджуй вищість почуттів
Серед колючого, густого гілля, –
Бо все ясніше й ближче в майбутті
Світ невблаганний надвечір’я…
Июнь
Языческий солнцеворот души
Любых страстей и выше, и безмерней –
Сошлись в полдневной, тягостной глуши
Свет утренний и свет вечерний.
Высок и неподсуден полдень твой
С его мгновенными, как вихрь, громами,
С бесстыдной и размашистой игрой
И по-мужски тяжелыми правами,
С его любовью, как угарный стон,
В опустошительном порыве наслажденья,
И, как последний в жизни перегон,
С мучительною ревностью владенья…
И в череде его высоких дел
Не осуди измен его нелепость,
Прости его за царственный удел,
За счастья и любви святую слепость,
За жадность чувств его не осуди
Среди полдневных, непролазных терний, –
Ведь все ясней и ближе впереди
Неумолимый свет вечерний…
(Петр Проскурин "Зов вершин", Июнь)