Поэтический перевод с украинского: http://www.stihi.ru/2015/08/20/9184
Здравствуй, поле моё!
...Как придвинулась близко межа...
Сорняки и укроп
уродились от края до края...
Пряча огненный взгляд,
стало грустно меня провожать
солнце кротко смиренное,
в туче лохматой сгорая.
Пряный выдох земли
нежно август целует в лицо,
опускается ниже
небес набухающий зонтик...
Как немеет душа...
Но кому расскажу я о том?..
Не сложилась судьба
и всё так же вдали горизонты.
Осень громко стучит
по воротам степного села
и вливается в сердце,
как свет в отворённую церковь.
Поле, поле, молчи:
я не слёзы посеять пришла –
только снять напряженье
до сумерек жизненных терпких.
Благодарна тебе
за энергию предков всегда
и за памяти глубь,
за души простоту и за строгость.
А когда я сгорю
и ветра унесут меня вдаль,
буду стлаться тропой,
полевой неприметной дорогой.
Оригинал:
Здрастуй, поле моє!
Людмила Юферова.
Здрастуй, поле моє!
Щось так близько видніє межа…
Картоплі й бур’яни
зародили від краю й до краю…
І, ховаючи погляд,
печально мене проводжа
Світле сонце сумирне,
що в хмарі кудлатій згорає.
Пряний подих землі
виціловує серпень в лице,
Опускається нижче
набряклих небес парасоля…
Ой, як терпне душа…
Та кому говорити про це?
Бо життя не вдалося
й по-людськи не склалася доля.
Стука осінь у браму
мого степового села
І вливається в серце,
як світло огнисте у церкву.
Поле, поле моє,
я не сіяти сльози прийшла –
Тільки зняти напругу,
допоки ще зовсім не смеркло.
Щиро вдячна тобі
за енергію предків завжди
І за пам’ять глибоку,
за душу просту і розлогу…
А коли я згорю
і вітри поспивають сліди,
Простелюсь у вузьку
польову непримітну дорогу.