Ти моя настільки безмежна слабкість,
що здається я від тебе залежна.
Першим ділом прокинувшись читати твоє "доброго ранку",
Відповідати з посмішкою обережною.
Мені шкода,що вже не залишилось часу,
Щоб відкрити своє і твоє таємне.
Але вірю і сподіваюсь,
Що не зникне зв`язок взаємний.
Так кортить тебе ще обійняти,
Віддавати тепло,все що маю.
Ти-душа моя,маєш про це пам`ятати.
Ми з надлишком схожі,я постійно тебе відчуваю.
Намагаюсь змиритись,що будеш далеко.
Не зустрінемось раптом,не вип`єм ранкової кави.
Мені вже тебе не вистачає...
І зірок,що видніються з "нашої лави".
Стільки ніжності без майбутнього.
Стільки сповідей було промовлено...
(Так страшно і боляче буде почути )
-Ми побачимо ще один одного?
-Вибачте,у проханні відмовлено .