Що заспокоїть серденько у змозі,
Крім шумних друзів, що не дають тужить,
Крім того, кого так чекаєш, на порозі,
Крім тих, що не забудеш ні на мить?
Хто допоможе тугу ту пертворити в сон,
розвіє уночі і геть забудеш зранку?
Здавалося, таких ну аж мільйон,
а зараз хоч один з тобою до світанку?
Де затишок шукать, окрім домівки?
Де подих перевести, куди йти?
Де будеш слухати свої старезні плівки,
Коли одного дня хтось переверне всі твої світи?
І ким він буде: злодієм, що ненароком
відняв твій спокій та залишив сну,
або ж героєм, що, спавшу рік за роком,
нарешті розбудив в тобі весну?
Чи зрадієш ти, чи, доленьку кляня,
Спробуєш забути цей болючий знак,
Коли одного найпрекраснішого дня
зрозумієш, що без нього все не так.
… І хвилювання серця втішить істина одна:
Чи хочеш, чи не хочеш - все мина…