Звернувся син до тата
у хаті наодинці:
- Як треба визначати,
хто справжні українці?
На землях України
в роки далекі, давні
жили - були русини... -
то ж наші предки славні.
А потім Україна
міцніла з козаками.
Яка ж настала днина;
чи стали ми "хахлами"?
- Скажу тобі, як знаю... -
тлумачення незвичне...
Тут значення не має
походження етнічне... -
Поляки, росіяни,
татари, греки, німці... -
Вкраїни громадяни -
усі ми - українці.
Усі, хто Україну
не проміня на "сало"...
І патріотів, сину,
в Державі цій - немало.
...Є ще й такі, що нині
живуть десь за морями;
та серцем - в Україні,
душею - разом з нами.
І Неньку, й мову рідну
вони не забувають;
і Україні гідно,
як можуть - помагають.
- Кого ж тоді "хахлами"
потрібно називати?
- Це ті, що люблять Маму,
коли вона багата.
Допоки ж Ненька бідна,
вони гидують нею... -
і кличуть принагідно
"далекою ріднею".
Вони, мов навіжені, -
дияволу відкриті...
Аби напхать кишені,
аби було в "кориті".
...І шастають світами -
"тепленьких" місць шукають... -
Самі себе "хахлами" -
"хахли" і "величають".