Вона опинилась раптом у місті великому.
Без рідних душею,підтримки,ідей.
Вдивляючись кожному в обличчя - вишукує
Знайомі,наповненні ніжністю очі людей...
Людей які поруч були рок за роком,
Які рятували від суму,
яким писала вірші.
Що змушували її посміхатися,ненароком.
Хоч завжди усмішку мала з відлунням болю душі.
Та зовсім скоро зможе радіти вітру,
І сонячним променям,що зранку розбудять її.
Життя таке. Потрібно запам'ятати істину:
Нічого не втративши не можливо нове віднайти.