Коли конвалії розквітли,
До них кохання завітало,
Ці пахощі серпанком світлим
Юначу ніжність обгортали.
У почуттів святім полоні
Двоє щасливими були,
Конвалії в її долонях
У світлім захваті цвіли.
А юним мріялось довіку
Отак життям пройти удвох...
Квіти конвалій мали втіху,
На них милуючись обох.
Вони обітницю складали
У вічнім відданім коханні...
Зіркові квіти дарувало
Їм небо з вечора до рання.
Тремтливі квіточки конвалій
Все чули, все запам'ятали.
Та раптом свідками печалі
Ці ніжно-білі квіти стали.
Зненацька увірвався третій,
Неначе вихор, закружляв.
Троянд погордливі букети
В розгублені долоні вклав.
Конвалії схилились сумно,
Аж захлинались від плачу.
І зорі плакали розумні,
Та сліз гірких ніхто не чув...
Вона ж з трояндами щоднини,
А чи щаслива - хто ж це знає,
Бо потай кожної хвилини
Слізьми конвалії вмиває...