Білий сніг, безшелесні тіні,
А в душі – ні смутку, ні цілі,
Дерев’яні сходи похилі
Геть заклякли у сніжному співі…
Знову тане пора надвечірня,
І потріскують затишно дрова,
Вже далеко варта осіння,
Фарби й пензлі сховала діброва…
Лише вчора ти обернулась
І востаннє застигла в одвірку,
А в душі луною котилась
В парі туга і радість гірка…
Білий сніг, посуваються тіні,
Засинають ялинки сині,
А промерзлі сходинки білі
Все риплять у тужному співі…
ххх
Январь
Белый снег, голубые тени,
А в душе ни грусти, ни цели,
Промороженные ступени
Показалось, чуть проскрипели…
И опять предвечерняя просинь,
Чуть поленья трещат, сгорая,
Лишь вчера отзвенела осень,
В чутких красках лесов играя,
Лишь вчера ты с болью взглянула
На меня от последней двери,
А в душе замирающим гулом
Чувство радости и потери…
Белый снег, сгущаются тени,
Как молитвы, застывшие ели,
Промороженные ступени,
Показалось, чуть заскрипели…
(Петр Проскурин "Зов вершин", Январь)