У осені свої пріоритети –
сховати за імлою обрій дня,
рознести жовто-сяючі буклети,
у сіру даль пришпорити коня.
І задощити після перемоги
над марами колишнього тепла,
і плакати у вікна до знемоги,
минувшину змиваючи зі скла.
А нам своє – любити світлотіні,
прийнявши суще, осені ходу.
Вряди-годи пустити в душу ліні
поцінувати джазову сльоту.
Воно, осіннє, також не довічне.
Ось догорить його зануда-сплін,
завиє вітер в ретро-пересічне
і засміється білий арлекін.
03.09.2015