Луна в ночи́ свои умыла косы
в прохладных водах медленной реки,
и кажется, как будто абрикосы
с небес свои роняют лепестки.
Когда бы превратилась я в колосса,
печаль свою посеяла с руки, –
до звёзд тогда бы поднялись колосья,
объяв и небо, и материки.
Всем существом своим, в смятенных мыслях
я тишину ищу в безбрежных высях,
где звёзды льют потоки серебра. –
А ты, как месяц, приоткрытый взору,
опять моей любви даёшь опору,
её не оставляя для себя.
Перевод с украинского
Катерина Пасічна
Далекий місяць
Нічна луна, немов дитина боса,
біжком втекла од синьої ріки.
До віч моїх космічна абрикоса
зронила попелясті пелюстки.
Коли б я обернулася в колоса
й печаль свою посіяла з руки,
знялося б до зірок її колосся,
з'єднавши з небом всі материки.
Усі мої клітини найдрібніші
шукають в голоснім Безмежжі тиші,
але гримить ефір на струнах веж.
А Ти — далекий місяць вечоровий —
даєш поживу зрілості любові,
а сам її для себе не береш.