Пронизлива тиша, стук у зачинені двері,
Де нас не чекають, давно вже не люблять,
Забули.
А ми наче роботи знову по колу кульгаємо,
Шукаючи щастя в кімнаті, де біль гірку курять.
Ми часто шукаємо сенс в риторичних питання,
Кладемо на рейки життя свої мрії та спогади
І часом у натовпі самі себе втрачаємо,
Проходячи знов крізь портали сумної осені.