Якщо не в змозі викласти життя
словами, щоб збороли вишкір смерті —
люби мене, неначе я свята,
ненавидь, щоб хотілося померти.
Невиліковні — смерть, життя, любов —
зустрілися, як ми з тобою, раптом
й не хочуть розлучатися, бо знов
загинуть поодинці на розп’ятті.
Занурюємо голови у сни,
залишивши серця літати разом.
Розбудять — перекинемось в смішних
підкорених тяжінню дикобразів,
помолимося стомленій землі,
підемо крокувати власну долю,
не в змозі оминути чи спинить
любов, що няньчить смерть з життям в подолі.