Три дні між гудків телефону.
До виклику тисну "відбій",
У снах наче в мареві тону
Розчинений в хвилях надій.
Мереживо тонкого смутку
То рветься, то знову зроста –
Цих милих очей незабудки
І ніжні мов сонце вуста.
Це все так далеко і близько
В світанку, в вечірній зорі,
В лісів гамірливому листі,
В піснях на далекій горі.
Це все, що народжує серце
В безпечнім бажанні вогню
І з вітром пожежа почнеться
Останню спаливши броню.
Багряним прониже намистом
Грози невідступний порив
І встане кумир променистий,
Який сам собі я створив…
...
Хвилина – і ти заговориш
В мережі цій безпровідній
Це щастя почути твій голос,
Та я натискаю «відбій»…