Ирина Косенкова «Мое место святое»
Бачу дідову хату,
сад, де вишень багато,
де від яблук дерева
гнуться аж до землі.
Їм прийшла поклонитись
і у тиші схилитись
за упокій всіх рідних,
що колись тут жили.
Зазирну у віконце,
і зажуриться серце,
бо почую: бабуся свою пісню веде.
Нахилившись низенько,
мене гладить легенько…
Та нажаль, забуваю, вже обличчя твоє…
В зморшкуватій долоні,
у сивенькій вже скроні,
і у голосі любім,
я, мов хмарка, пливу…
Мені легко й журботно,
і від сонця лоскотно…
Тут я серце і душу,
як завжди, притулю.
Буду думать про тебе:
моє місце святеє.
Забуттям не накриє
навіть відьма-зима.
Дай мені такі сили,
любий край, серцю милий,
дай надію і віру, що живу не дарма!
Вересень, 2015р.