Ти не клич мене, простір блакитних доріг,
Я не можу літати, смакуючи волю.
Я щаслива і скута думками про них,
Я закохана мати, прикута любов'ю.
Моє серце щодня полохливо тремтить,
Й на хвилину не можу я їх залишати,
Бо життя як свіча - сполохне і згорить,
А мої діточки ще не вміють літати.
Не жени мене, вітер, в негоду лиху,
Хижий птах або звір, не ламай мої крила!
Пташенята чекають мене на даху.
Я не можу піти, бо вони не злетіли.