Хмарью седою тяжёлые горы укрыло.
Эхо затихло под снегом в объятиях сна.
Нужно лишь выкрикнуть «а!», чтоб оно повторило:
- А-ааа-ааа-аааааа!..
И в этих звуках его будет смелость и сила.
Камни сорвутся со склонов крутых, как стена, –
голосом Бога твой голос оно подхватило,
звук разнося на весь мир и на все времена.
И окрылится мой голос, но где же вершины?
Точно к вершине – взывала я к сердцу мужчины:
может быть, эхо ещё отзовётся со дна?
Но, обращаясь к горам, отзываются камни.
Ты ж недоступно молчишь, и безмолвные грани –
может, твоё обещанье, а, может, вина.
Перевод с украинского
Катерина Пасічна
Луна заговорить
Сивою тишею хмар огорнулися гори.
Вкутана в білі сніги, задрімала луна.
Треба лиш крикнути «а!» — і луна заговорить:
— А-ааа-ааа-ааааа!..
Грімко, сміливо, прекрасно звучатиме довга
чесна луна, аж посиплються з гір камінці.
Смертний слабкий голо: стане вже голосом Бога
і загримоче в усі неозорі кінці.
Гори окрилюють голос, та де ж ті вершини?
Як до вершини, гукнула я серцю мужчини:
чи відгукнеться у ньому святкова луна?
Як обізватись до гір — заговорить каміння.
Ти ж недосяжно мовчиш. І Твоє безгоміння —
мрія Твоя, чи обіцянка, а чи вина.