І Кожне твоє ненаписане повідомлення,
І кожне не сказане вголос до мене слово,
Вбиває моєї надії слабенькі промені.
Рве мою душу на клапті знову і знову...
Якби ти лиш знав як нерви тріщать, зриваються.
Якби відчував так само як я цю тугу,
То ти б зрозумів: з такими як я не прощаються.
Ти був би мені до віку найкращим другом.
Я знаю, що це не ти мені Богом обіцяний.
І я розумію, що варто б тебе забути.
Та як мені тоді вдасться боротись з відчаєм?
І я власноруч одягаю на себе пута.