Наллю я келих гіркого вина,
Згадаю те утрачене кохання.
Тоді скажу неправдивії слова
І спогади ввійдуть в бажання.
Я знав: з твоїх стихій не має вороття,
Моря шумлять і холодно на світі.
Таких, як ти, шукають все життя,
Хоча б заради однієї миті!
Повір мені: усе пройшло,
Усе лавиною із гір зійшло
На жаль, не все забулось,
За келихом вина вернулось.
О, ні! Навіщо знову ожили?..
Невже так важко, щоб ті шрами зажили,
Щоб з ранком і з пітьмою вмерла тьма в душі,
Що крає серце так й займає думи всі?..
… Поглянь на вулицю. Ось, бачиш?!
Це не дощ серед зими,
Це ангели плачуть гіркими слізьми,
Від того, що сумно без тебе мені.
Та закінчиться дощ… ти мене чуєш?!
І сонечко вигляне з хмарок –
Ось тоді – то настане болючий мій ранок
І знову забуду я тебе… Ти ж мене знаєш!
М.Жарновський 05.02.2009р.