Так я буду йти сходами
Непрозорої
Дев'яносто дев'ятиповерховки
На самий дах
Аеропорт пірнатих
Поки ти задрімав
На четвертому поверсі
Чіпляючи сподом сукнi
Антенне гiлля
Стану навшпиньки
Впираючись великими
Пальцями нiг
У тонку надiйнiсть карнiзу
Я простягну долоні
І зорі збиратиму жменями
Сплету з них ковдру
Зі снів слів спогадів
І понесу її де ти спиш
На четвертий поверх
На твої плечi втомлені
І буду переповнена надій
Що ковдра повна подій
Натхненною буде для тебе
Зорі нитками з неба
Переплетені
Просто не мають права
Не надихнути тебе
На мене
І ми удвох сходами
До гори на дах
Маленькі ковдри плести
Безліч…
Та закриваю очі
Смертельно традиційно
Тішуся
По-дитячому щирою
Невимовною неземною радістю
Навпомацки на спогад
Біжу на дах
Сімдесят сьому плести