У засніженому лісі, жило собі маленьке ведмежатко.
Слухняне та чарівне, як усі малята. Матуся дуже любила
синочка, занадто пестила та балувала. Ведмежа підростало,
слухаючі казки, які розповідала йому ведмедиця. Крізь сон
бачив мальовничі лісові галявини з тендітними квітами,
та пташок, які наспівували веселі пісні. Казкові герої
в його уяві були гарненькі та яскраві. Найбільше любив
ведмедик казку про звірів, які виступали в цирку, та
радували діточок своїми витівками.
І з’явилася у ведмежатка дивна мрія. Дуже хотілося
йому стати цирковим артистом. «Як підросту трохи,
обов’язково буду виступати в цирку»- крізь сон шепотів
малий. Любляча матуся чухала його за вушком своєю великою
лапою, і відповідала з ніжністю: «Обов’язково будешь,
синку. Як прийде весна. Сонечко розтопить сніг. Птахи
піснями розбудять ліс. Усе живе прокинеться від зимового
сну, і ти станешь трохи дорослішим. Навчишся бути спритним
і сміливим. Тоді тебе обов’язково візьмуть до цирку».
Снилася малюкові циркова арена, яскраві вогні,
щірий сміх, та гучні оплески дітлахів. Раз у раз він
прокидався і питався в неньки: «Чи не настала вже весна»?
«Спи, дитинко» - лигідно шепотіла вона, притискаючи
синочка до себе.
Нарешті зима скінчилася. Веселі струмочки
задзюркотіли навкруги. Зацвірінькали птахи. І маленьке
ведмежатко остаточно прокинулося. Воно визирнуло на зовні,
і радісно загукало: «Мамо, іди подивися яка краса навкруги.
«Я знаю синку»- з посмішкою відповіла матуся.
З того дня, малий почав познавати світ. Ненька не
встигала відповідати на всі його:« А чому»? Так цікаво було
ведмежаті все навколо. «Ненечко, а чому небо сине?
А хмаринки- солодкі? Мамцю, мамцю, а куди йде спати
сонечко»?- раз позраз питав він, матусю. «Чомучка ти
моя ріднесенька»- лагідно відповідала мати, ніжно
притискаючі малого до себе.
Ведмедиця вчила його плавати, ловити в річці смачнющу
рибку, лазити по деревах, і ще багато, багато того,
що повинен знати дорослий ведмідь. Ведмежатко сумлінно
вчилося, і кожного разу питало: «Мамо, тепер мене вже
візьмуть до цирку»? «Ще трохи повчишся, синку, і тоді
обов'язково візьмуть»- всміхалася ведмедиця.
Пробігла весна, вже й літо потроху схилялося до
осінніх дощів. Ведмедик підріс, багато чому навчився.
І вже не питав про цирк, а лише іноді, сумно поглядав
на неньку.
Та одного дня, коли тільки зійшло сонечко, матуся
розбудила сина радісною звісткою: « Вставай, рідненький,
сьогодні їдемо в цирк. Що тут почалося... Ведмедик
від радощів підстрибував до стелі, перекидався через
голову, ходив на передніх лапах. Навіть мати такого
ще ніколи не бачила. Коли трохи оговтався, вони
вирушили до великого міста, де мусила нарешті,
здійснитися його мрія.
У цирку, було ще декілька, бажаючих стати артистами.
Ведмежаті прийшлося дуже постаратися, щоб бути найкращім.
І він таки став обраним...
Цілий рік після цого, ведмедик вчився їздити на
велосіпеді, грати на сопілці, танцювати, без остраху
підійматися під купол цирку. Йому було важко, і радісно
в одночас.
Ненька зрідка навідувала його. Обіймала. Частувала
духм’яними лісовими ягодами, та медом. І дивилася на
синочка з любов’ю та гордістю.
Аж ось, нарешті - омріянана мить. Схвильоване
та щасливе ведмежа, вперше виступало перед глядачами...
Він був неперевершений! Наче у тому яскравому,
дитячому сні - циркова арена, яскраві вогні, та гучні
оплески дітлахів!