Перед тобою, мамо, завинив,
Бо змалечку про тебе і не знав я.
Здавалося б, моїй вини немає,
Та докором є справжнії сини.
Як болісно тепер в душі шкребе,
Купився на відвертості безглузді,
Повірив я, що не було тебе,
І що мене колись знайшли в капусті.
Тепер, коли вже сива борода,
Мені б ті сили, що колись поклав я
На зміцнення драконової слави…
Та скільки є вже, стільки і віддам.