І знову осінь гілками тремтить,
Змінила фарби матінка-природа,
Все більше охри додає і вмить
Пожовкло листя у дерев на кронах.
Ночами зірок майже не знайти
У небі, що захмарене так густо,
Ще й вітер плаче жалібную піснь,
Що посміхнутися, йому, мені незручно.
Ой вітер-вітре, чуєш, в чому річ,
Що стогнеш так несамовито й гучно?
Твоя журба у просторі летить
І в моє серце попадає влучно.
Але я спробую і вітру посміхнусь,
З ним поведу у злагоді промову.
Зустріну осені чарівну диво-суть,
Як ліпший подарунок від природи.