Небесні світила на скелях старих
Залишили мантії ношені.
Ні в якому разі не бігай туди!
Мій друже. Ми не запрошені.
Допоки вони, земні королі
Спивають вино та пиво
У твоїх портах гинуть мої
світи. Не встигаючи зняти вітрила.
Допоки вони, стиглі плоди
Чавлять із себе всі соки
Я дивлюсь на небо. А там- зірки.
Стрункі, живі та високі.
Зірки зволікають, і день не іде
І місто у ньому не тоне
Під кулею Сонця шукаю тебе
Від Києва до Верони
Ніколи не знаєш, що буде тоді
Коли на старезних схилах
Залишать поношені і свої
Накидки небесні світила.
І попри усе, що казалось до цього
Ми все-таки з’явимось там-
Тоді нас не стане. Не стане нічого.
Ні землям, ні небесам.