Правий був Бог, що визначив навік
Кордони темряви і горизонти світла,
Для океану – громовий потік,
А для людини – душу, що розквітла…
Час юності – прудкої річки біг,
Із непостійними, у русі, берегами,
Охоплений зорею древній Схід
З первісними, неначе вічність, снами…
Стрімкий і чистий юності потік,
Із особливими, високими правами,
Він схожий на паперу білий лист
З прихованими в ньому письменами…
Яка ж чекає доля на цей лист,
Якими він заповниться рядками? –
Чи нести із страждань постійний піст
І жити із чужими помилками?
Нема на обрії вогнів: і глиб, і мілина, –
Немає й часу на думки і жарти –
Благословенна ж будь незвідана мета
І чистий лист в очікуванні старту!
ххх
Был прав Творец, навек определив
Границы тьмы и горизонты света,
Для океана – громовой прилив,
Для человека – таинство расцвета…
Час юности – сверкающий поток
С изменчивыми в беге берегами,
Огнем зари охваченный Восток,
Томимый древними, как вечность, снами…
Бег юности стремителен и чист
С особыми, высокими правами –
Ведь это – совершенно белый лист
С не проступившими деяний письменами…
Какая же ей участь суждена,
Какие выжжены в ней будут строки? –
Иль исчерпать страдание до дна,
Иль повторить отцовские пороки?
Не угадать огней – то глубина, то мель,
Пора не рассуждающей отваги…
Благослови ж неведомого цель
И чистый лист нетронутой бумаги!
(Петр проскурин "Зов вершин", Апрель)