Я дивлюсь у вікно.Бачу,йдеш ти з другою-
Це байдуже мені тепер,мов було це давно...
Зрозуміла тоді-ти ніколи не будеш зі мною.
Значить доля така і кохати нам не данО.
Ти до неї всміхавсь,нахилявся низенько.
Говорив їй "кохаю" та інші чарівні слова...
Але чула це яі не раз і не два-хоч давненько,
Значить доля така і мені її пити до дна.
Може й справді її ти палкіше кохаєш,
Може з нею життя буде Раєм здаватись тобі.
Може й так.Майбуття передчасно не взнаєш.
Знає доля лиш все,та ховає від нас далебі.
Ні!Не прагну я помсти!Мені лиш здається:
Щастя ваше-туман і,як сонце зійде,
На дрібненькі шматочки воно розпадеться...
А стежини до ньго ні ти ні вона не знайде.
Як настане цей час,ти про мене згадаєш,
Будеш знов говорить найпалкіші слова...
Будеш палко мене запевнять,що кохаєш,
Та не будеш ти мій-доля нас не звела.