Спадок

    

Коса у вербички в ріці намока,
А поруч отава, ще юна, м’яка.

Горілиць лежу – небо ніжно гойда,
Як човен колише весела вода.

А вись заворожує – сріберна вись, –
Немов у майбутнє, у глиб задививсь.

А миті минають – отак і віки…
Та щось пам’ятатиме берег ріки!

Своє, пережите залишу Землі:
Любов до планети, надії,  жалі…
9.10.2015.