Дай, Боже мій, до фінішу дійти
Із посмішкою вічного прощення,
Збагнути, усвідомити гріхи допоможи
Із присмаком гіркого одкровення…
Дай в очі темряві первісній зазирнуть
Хоча б на коротесеньку миттєвість,
Хай жах і острах сил не відберуть
Коли піде навік буття чуттєвість…
Дай, Боже мій, до самого вінця
В запеклій боротьбі з самим собою
Високо нести смолоскип гінця
Що вибухне над вічною пітьмою!
ххх
Дай мне, Творец, у края стать
С прощающей себя улыбкой,
И помоги не признавать
Всего прошедшего ошибкой…
Дай первородной тьме в глаза
Взглянуть хотя бы на мгновенье,
Дай слабости не показать
Перед лицом исчезновенья…
Дай мне до самого конца,
Единоборствуя с собою,
Остаться с факелом гонца,
Горящим над кромешной тьмою…
(Петр Проскурин "Зов вершин". Ноябрь)